Коли Святослав Петрович Цеголко навіщось відвідував учора Книжковий Арсенал, якийсь чоловік у цивільному став упритул до нашого банера і затуляв слово Петрик.
І це не жарт.



У цьому випуску:
1809. Битва за Галичину (продовження);
Національне представництво у збройних силах Австро-Угорщини; Участь українських полків австро-угорських збройних сил у Галицькій битві 1914 року;
Стратегія та бойові техніки Ірландської Республіканської Армії (закінчення);
Історія і символіка 81-ї окремої аеромобільної бригади Збройних Сил України;
Марки українських емігрантських інституцій, випущені на вшанування Симона Петлюри.

Bar

1/4/17 04:11
Сам не знаю, як це я міг заблукати, коли звертав з Хрещатика на Прорізну. Я сунув навмання й шукав розраду після одноденних клопотів, що мав у цьому Вавилоні. Якесь недороге кафе, може бар — побути там трохи, бо ждати поїзд біля вокзалу я не люблю.

Сутінки затягнули мене у якийсь вузький незатишний провулок, і я хотів був уже вертатися назад, як угледів синій і зелений вогники, що блимали обіч відкритих дверей - всередині я побачив бармена у жовтому світлі.

Приміщення було геть тісне, квадратів на дев'ять. Біля стійки спав, поклавши голову на руки, сивий чоловік у дорогому піджаку. Щойно я примостився поруч, сивий прочуняв і люб'язно спитав мене:
- Так чєм тьі говоріл занімаєшся?
- Я фотограф, - рефлекторно відповів я, і видно що дарма устряг у це інтерв'ю, бо чоловік хижо розсміявся.
- І шо ж тьі фотографіруєш, фотограф?
- Ну, в основному, природу. Дерева...
- Дєрєв'я! - переможно урвав мої пояснення сивун. - А тьі хоть одно дєрєво посаділ в своєй жизні? Тьі грушу знаєш када садіть?

Він ухопив мене обома руками за барки - спритно й міцно, як це роблять дзюдоїсти. Бармен стояв боком до нас і вдавав, ніби не бачить. Я почув, як поблизу спинилося авто, за якусь мить досередини зайшли два великих чоловіка з білими проводочками біля вух. Перший легким рухом звільнив мене від захвата, обійняв сивого й повів його на вихід.
- Вьі хто такой? Вам сюда нєльзя, - сказав до мене другий.
- Просто зайшов з вулиці - двері були відкриті, - я показав рукою на відчинені двері.
- Саша-Саша, - загукав другий до свого годинника на руці, - опять еті, с уліцьі, відят двєрі. Скажи там своім, етім, шо програма опять глючіт.
- Глючіт! - смішним скрипучим голосом передражнив бармен.

Коли я піднімав з підлоги сумку, що впала, бармен ляснув рахунком по стійці.
- Двісті сорок гривень?! - я викрикнув суму уголос. - Я ж нічого не замовляв!
- Абонплата. - проскрипів бармен.
І тільки тепер я помітив, що це був робот.
Якщо ведеш офлайн-щоденник
тебе не банять цукерберги
і самашедші програмісти
не пишуть каментів скажених


Коли європеєць тобі розказуватиме - ну тут нічого не вдієш, гібридна війна, такого нікада раньше не було, то зразу копняка йому.
А потім за вухо так - а у 1598 році шо було, га?